Різдво! Ця довгождана мить, коли земля єднається із небом; коли із неба до землі лине благовість радости і життя, а від землі до неба ̶ слова молитви-коляди по наших селах і містах:
А ясна зоря світу голосить:
Месія радість, щастя приносить!
До Вифлеєму спішім ся нині
Бога витаймо в бідній яскині.
Із пастирями всі спішимо сьогодні до яскині, а наші храми і оселі стають затишним Вифлеємом, у якому і для нас сьогодні народжується Спас Христос. Долучаємося до триваючої впродовж віків процесії, що спішить до Вифлеєму з подарунками, оскільки наша українська вихованість (на день народження не йдуть з порожніми руками!) навіть у руках убогих пастирів побачила дари, хоча, насправді про це нічого в Євангеліях не сказано:
Пастир убогий
Несе, що може,
щоб обдарити Дитятко Боже.
Те, що в Євангеліях все ж сказано про пастирів, це ̶ що вони, побачивши Боже Дитя у яслах, спершу із захопленням розповіли присутнім усе, що почули про Нього від Ангелів у полі біля Вифлеєму, а відтак – що «повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано» (Лк. 2, 20). Пастирі повернулися від ясел, переповнені радістю, яку вже не могли затримати в собі. Вони стали для своїх ближніх «Ангелами», що звіщають їм радісну новину про Спасителя, подібно як жінки-мироносиці передаватимуть радісну пасхальну вістку Ангела, який з осяяного Божим світлом гробу звістив їм, що Христос воістину Воскрес (див. Мт. 28,8).
Здається, що для Бога важливим є не так те, щó ми Йому приносимо, бо так направду – що ми можемо Богові дати? ̶ Для Бога важливішим є те, з чим ми відходимо від Нього і чи ми готові те, що прийняли, отримали від Нього, передавати далі, свідчити про те, чим Він обдарував нас у своєму Різдві: даром живої віри і вічної любови.
Наш український побожний люд наче інтуїтивно відчув цінність саме такого дару для Ісуса, тому як відповідь на згадку про дари, які принесли царі і пастирі, співає Новонародженому Спасителеві:
Ісусе милий, ми не багаті,
золота, дарів не можем дати.
Но дар цінніший несем від мира, ̶
Це – віра серця і любов щира.
Так, саме таких дарів очікує від нас Господь: живої віри серця і щирої любови! І Він благословляє ці дари своєю ніжною і всемогутньою десницею, бажаючи помножити їх в нашому житті. Хтось зауважив, що віра зростає в серці того, хто нею ділиться із іншими, про неї свідчить. Те саме можна сказати і про любов: вона помножується, коли ми нею живемо, коли ми нею огортаємо інших.
Пастирі, хоч як їм було мило і приємно у яскині, не залишилися біля Марії з Йосифом. Вони покинули стаєнку, щоб принести різдвяну благовість до кожної оселі, до кожної людини. У цю різдвяну ніч вони сповняли місію Ангелів, яку відтак підхоплять перші Христові учні ̶ апостоли, кажучи: «Ми не можемо не говорити про те, що самі бачили та чули» (Ді. 4, 20). І це також і наше – Христових учнів ХХІ-го століття – різдвяне «домашнє завдання»: стати для наших сучасників апостолами, «Ангелами», благовісниками Божого миру, радости, надії і життя. Лише тоді наше Різдво буде справжнім, а радість – цілковитою!
Молитва.
Благослови нас, наш любий Христе,
Зло побідити силу дай.
Засій в серцях нам бажання чисте
Кріпко любити рідний край.
Щоб Україна могла радіти:
Христос родився, славіте!
Владика Богдан ДЗЮРАХ